Яков Лепченко о присоединении к Украине

Секретарю Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета Советов – тов. Буценко. –

Специалиста Ботанической Секции Научного Комитета Н.К.З.С. Якова Фомича Лепченко

Заявление.

На днях посетил я свою родную слободу Вейделевка Валуйского уезда Воронежской губернии. Селяне с беспокойством обращались ко мне, потому что живу теперь в Украине, и расспрашивали о деле украинизации и, в частности, интересовались, присоединят ли наш Валуйский уезд к Украине.

Как можно было убедиться из разговора с крестьянами, в декабре прошлого года, через местную власть, проводился опрос сельсоветов о деле украинизации. Крестьяне нашего уезда и смежных с нашим уездом уездов (Острогожского, Россошанского и Богучарского) отнеслись к делу с большим интересом. Посылались ходоки по селам, обсуждалось это по ярмаркам и при любой другой возможности. Когда вопрос о присоединении поставили потом на собрании сельсоветов, то весь наш уезд (наши крестьяне говорят, что и другие смежные уезды) единодушно высказался за присоединение к Украине. Дело однако, говорят они, приобрело нежелательный поворот на уездных и губернском съездах Советов. Это и вызвало беспокойство у крестьян. Они не надеются на положительное решение дела еще и потому, что представители власти и партии, которые выступали на собраниях сельсоветов, неблагосклонно отнеслись к делу присоединения.

Как можно видеть из приобщенных материалов, слобожане заботились, чтобы это дело дошло до центров. Но до сих пор они ни одного ответа на свои ходатайства не имеют, однако пересказывают слухи, будто бы уже производится территориальное разграничение республик Союза и что наш Валуйский уезд якобы остается в пределах Р.С.Ф.С.Р.

Через своего уполномоченного крестьяне поручили мне проинформировать ВУЦИК и, в частности, Вас об этом деле и просить помочь им присоединиться к Украине.

К этому добавляю протокол (ч. 4 от 7/XII-1924 года) общего собрания граждан слободы и копию письма уполномоченного. Прикладываю и четыре почтовых расписки на ту корреспонденцию, что рассылается по поручению крестьян уполномоченным в этом деле.

В последнее время совершенно везде по нашему уезду принято решение перейти в школах на украинский язык, но за неимением учителей ни одной украинской школы в уезде до сих пор не открыто.

3-го октября 1925 г.

Яков Лепченко.

ДО СЕКРЕТАРЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ЦЕНТРАЛЬНОГО ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ РАД – тов. БУЦЕНКА. –

Спеціялиста Ботанічноі Секції С.Г. Наукового Комітету Н.К.З.С. Яківа Хомовича ЛЕПЧЕНКА

Заява.

Цими днями одвідав я свою рідну слободу Вейделевку Валуйського повіту на Вороніжчині. Селяне з занепокоєнням зверталися до мене, що живу тепер на Україні, та розпитували про справі українізації й зокрема цікавилися чи приєднають наш Валуйський повіт до України.

Як можна було впевнитися на размовах з селянами, в грудні минулого року, через місцеву владу, переводився опрос Сільрад про українізаційні справи. Селяне нашого повіту та сумежних з нашим повітом повітів (Острогожського, Росошанського та Богучарського) поставилося до справ з великим зацікавленням. Посилалися ходоки по селах, дебатувалося це по ярмарках і при всіх инших нагодах. Коли справа про приєднання ставилася потім на зборах Сільрад, то увесь наш повіт (наші селяне кажуть що і інші сумежні повіти) одностайне висловився за приєднання до України. Справа одначе, кажуть вони, повернулася не за їхніми бажаннями на з’їздах Рад повітових та губеріяльного. Це і викликало занепокоєння у селян. Вони не сподіваються позитивного вирішення справи ще й тому, що представники влади та партії, що виступали на зборах Сільрад, ставилися неприхильно до справи приєднання.

Як можна бачити з матеріялів, що до цього долучаються, слобожане піклувалися аби ця справа дійшла до центрів. Але досі вони жодної відповіді на свої клопотання не мають, а проте переказують чутки, що ніби то вже переводиться Територіяльне розмежування республік Спілки та що наш Валуйський повіт ніби то залищаеться в межах Р.С.Ф.С.Р.

Через свого уповноваженого селяне доручили мені поінформувати ВУЦВК і зокрема Вас про цю справу та прохати допомогти ім прилучитися до України.

До цього додаю протокол ч. 4 від 7/XII-1924 р. загальних зборів громадян слободи та копію листа уповноваженого. Прикладаю і чотирі поштових розписки на ту коресподенцію, що розсилаеться з доручення селян уповноваженим в цій справи.

Останніми часами пройшла геть скрізь по нашому повітові ухвала перейти в школах на українську мову, але за браком навчителів жодної української школи в повіті досі не відчинено.

3-го жовтня 1925 р.

ЯКІВ ЛЕПЧЕНКО.