Из писем Акима Ермолаева
Аким Одинокий (укр. Яким Самотній) – псевдоним самобытного украинского поэта Акима Павловича Ермолаева, печатавшегося в газетах «Рада», «Научно-литературный вестник» и других. Аким Ермолаев жил и в Оренбургской губернии, заселенной украинцами (так называемый Серый Клин), и Валуйском уезде.
В Черниговском областном историческом музее имени В. В. Тарновского хранятся несколько писем Ермолаева, отправленных им деятелю украинского национального движения Илье Шрагу из Оренбургской губернии и Валуйского уезда. В одном из писем он, в частности, пишет о том, как поставил в Уразово и Валуйках украинскую трагикомедию «Мартын Боруля» Ивана Карпенко-Карого, и обращает внимание на подъем национального самосознания среди местных жителей.
8 января 1916 года
С Новым годом,
Дорогой Илья Людвигович!
Извините, что долго молчал – в конце ноября ослаб и пролежал где-то с две недели, а до этого всё время пришлось готовить доклады очередному земскому собранию. Теперь идут работы по выполнению постановлений собрания. Дело моё с мобилизацией обстоит плохо – губернатор ответил, что меня нельзя уволить с военной службы ни как секретаря общественной приемной комиссии, ни как делопроизводителя «военно-промышленного комитета», потому что это привилегия исключительно технических сил, которые работают на армию и не могут быть заменены. Так что теперь осталась одна надежда на сердечный невроз, геморрой и знакомство с врачами. В марте, вероятно, потянут (я с 1902 г.). Не знаю, что будет, а пока терпеливо жду.
На святках, сплотив городскую молодёжь, дал два представления пьесы «Мартын Боруля» . 26-го – в большой <…> слободе Уразово с чистым украинским населением, а 28-го в Валуйках.
Первое представление давалось в пользу неимущих солдат, чьи дети воспитываются в Уразовском земском коммерческом училище, а второе – тоже детям, [которые] воспитываются в городской женской гимназии.
Представления прошли с чрезвычайным материальным и моральным успехом. Понемногу расшевеливаются здешние «землячки» и объединяются вокруг представлений. В их состав входят: чиновники городских институций, земские служащие, приказчики и ремесленники. Сперва их привлекло только участие в представлениях, но уже и теперь некоторые стараются толковать между собой по-украински и просят литературу. Мне удалось настоять, чтобы в городскую земскую публичную библиотеку добавили всего Карпенко, Кропивницкого и мелкие издания разных драматических произведений. Вчера получил письмо от Василия Филипповича [Степаненко – украинский фольклорист из Киева, прим. ред.], что книжки высланы.
Были у меня гости из Канева – мать и сестра. Рассказывают, что Канев и весь правый берег Днепра окопаны, а через Днепр в Канев проложено два моста – перекидной и плавучий.
Дорогой Илья Людвигович! Может, какому-нибудь земству нужен инструктор внешкольного образования – с этим делом я ознакомлен теоретически очень хорошо, а практически ещё лучше, потому что почти всю свою осмысленную жизнь отдал этому делу в той или иной форме. Лично я очень хорошо мог бы организовывать народные общества театральных представлений и самообразования. Будьте добры, если надо, имейте меня ввиду.
Желаю вам с семьей всего наилучшего!
С глубоким уважением, вечно благодарный Аким Одинокий
8 – І – 1916 р.
З Новим Роком,
Дорогий Ілля Людвикович!
Пробачьте, що довго мовчав – наприкінці листопада заслаб і пролежав щось з дві неділі, а до того весь час довелося готувати доклади черговому земському зібранню. Тепер йдуть роботи по виконанню постанов зібрання. Справа моя з мобилізацією стоїть кепсько – губернатор одповів, що мене не можна увільнити од військової служби ні як секретаря громадської прийомочної комисії, ні як діловода “воєнно-промишленного комітету”, бо це привилегия виключно техничних сил, котрі працюють на армію і не можуть бути заміненими. Так, що тепер лишилась єдина надія на невроз сердечний, геморой та знаємство з лікарями. В березні певно потягнуть (я з 1902 р.). Не знаю, що буде, а поки що терпляче жду.
На святках, згуртувавши міську молодь, дав дві вистави п’єси “Мартин Боруля” – 26-го в великій <…> слободі Уразово з чистим українським населенням, а 28-го – у Валуйках.
Перша вистава давалась на користь незаможних вояк, діти котрих виховуються в Уразівськім земськім комерційним училищі (середня школа, преобразована з земської реальної), а друга теж дітям, [які] виховуються в міській жіночій гимназії.
Вистави пройшли з надзвичайним матеріальним і моральним успіхом. Потроху розворушуються тутешні “землячки” і гуртуються біля вистав. В склад їх входять: урядники міських інституцій, земські служащі, приказчики і ремісники. Спершу їх зацікавлює тілько участь в виставах, але вже й тепер деякі намагаються балакать про-між себе по-українські і просять літературу. Мені удалось настояти, щоб в міську земську публичну книгозбірню було винесено всього Карпенка, Кропивницького та дрібних видань ріжних драматичних творів. Учора одержав листа з Київа од Василя Пилиповича, що книжки вислані.
Були в мене гості з Каніва – мати та сестра. Росказують, що Канів і весь правий беріг Дніпра окопано, а через Дніпр в Канів проложено два містки – перекидний та плавучий.
Дорогий Ілля Людвикович! Може якому-небудь земству треба інструктора позашкільної осьвіти – з цією справою я знайомий теоретично дуже добре, а практично ще краще, бо майже все своє свідоме життя отдавав цій справі в тій чи иншій формі. Особливо я дуже добре міг би поставити народні гуртки театральних вистав і самоосьвіти. Будьте добрі, якщо буде треба, майте мене на увазі.
Бажаю Вам з семейством всього найкращого!
З глибокою пошаною, вічно вдячний Яким Самотній